психологія навчання

ЕВРИСТИКА ( від грецьк. ενρίσυω - знаходжу) - термін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов'язану з пошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, способах діяння. Поняття "Е." виникло у Стародавній Греції як метод навчання, що його застосовував Сократп. Пізніше Е. почали називати науку, що вивчає творчу діяльність. Її основним завданням є створення моделей пошуку нового розв'язання завдання. Е. становить комплексну галузь знань, що об'єднує ряд розділів філософії, психології, кібернетики, лінгвістики, теорії інформації, наукової організації праці. Центральне місце в ній посідає психологія творчого мислення, яка досліджує механізми розв'язання різних проблемних ситуацій. Евристичні моменти виявляються тоді, коли наявні умови не підказують людині способу розв'язання певного завдання і минулий досвід не містить у собі готової схеми, що могла б бути застосована за даних умов Д. ля виходу з проблемної ситуації створюють нову стратегію діяльності. До Е. входить також дослідження умов формування здібностей людини до творчої інтелектуальної діяльності - евристичного навчання і методів його організації. Значення Е. особливо зростає з прискоренням науково-технічного прогресу, з розширенням кола проблем, які потребують розв'язання. Необхідність таких досліджень спричиняється, зокрема, використанням для розв'язання різних завдань ЕОМ. Розвиток кібернетики зумовив виникнення евристичного програмування (спеціального напряму в моделюванні розумової діяльності засобами електронної техніки), яке застосовується, коли людина може оцінювати результати відповідного процесу, але не може дати точного його опису. З цією метою створюються різновиди евристичних програм, які моделюють розв'язання завдань людиною.

Мід, Джордж Герберт (1863, Сауд-Хадлі, штат Массачусетс - 1931) - амер. філософ. Закінчив коледж в Оберліні (1883); потому навчався в Гарвардському ун-ті (1887 - 1888), де слухав лекції Джемса та Ройса. У 1889 - 1891 рр. вивчав філософію, лінгвістичну антропологію та психологію у Берліні та Ляйпцігу. У 1891 - 1893 рр. викладав у Мічиганському ун-ті, а од 1893 р. очолює кафедру філософії у Чиказькому ун-ті. Під час навчання у Німеччині відбувається знайомство М. із Дьюї і розпочинається їхня подальша співпраця. Під впливом Дьюї М. переходить з позицій гегельянства до прагматизму. Дискусія обох філософів на шпальтах наукової періодики заклала теоретичні підвалини Чиказької школи прагматизму. Курс лекцій, прочитаних М. на філософському ф-ті в Чикаго, було опубліковано під назвою "Соціальна психологія". Основна праця "Дух, самість і суспільство з точки зору соціального біхевіориста" (1934), як і всі інші, побачила світ уже після смерті М. Новизна концепції символічного інтеракціонізму полягає у тому, що класичне співвідношення соціальної структури та людини було переосмислене на основі концептів людської дії, її самоідентифікації, мислення та взаємодії людських груп. М. наголошував, що людина, на відміну від тварин, розумна істота, яка діє у символічному оточенні, проте символізація не зводиться до індивідуальної дії, оскільки включає переживання іншого, що присутнє у процесі саморефлексії, самоідентифікації та самоконтролю. Акт тілесного народження людини становить лише передумову генези самості, яка відбувається у процесі символізації. Самість людини постійно конституюється у безпосередній практиці суспільного життя. Соціальна дія людини координується символами - ідеальними об'єктами, що сигналізують про об'єкт та його властивості. У повсякденному житті найпоширенішими символами є слова буденної мови. Взаємодія людей відбувається на безпосередньому та символічному рівнях. Завдяки символічному мисленню людина набуває інтерактивної здатності, тобто вивільняється від необхідності набуття знань у безпосередньому досвіді. Взаємодіючи, люди створюють символічне середовище, завдяки якому можуть підтримувати існуючі або конструювати нові соціальні структури та інституції. Ідеї М. про людську дію, самість, символізацію, інтеракцію, контроль і організацію утворили концептуальні засади теорії комунікативної дії, рольової теорії, інтеракціонізму, когнітивної соціології.

[br]

Осн. тв.: "Сучасна філософія" (1932); "Дух, самість і суспільство з точки зору біхевіориста" (1934); "Поступ думки у дев'ятнадцятому сторіччі" (1936); "Філософія дії" (1938); "Соціальна психологія" (1956).

Суппес, Патрик (1922, Талса, штат Оклахома) - амер. філософ, логік, психолог. Навчався у Чиказькому та Колумбійському ун-тах. Од 1950 р. - проф С. тенфордського ун-ту, одночасно з 1959 р. - директор Ін-ту математичних досліджень соціальних наук при цьому ж ун-ті. Його праці охоплюють загальні питання філософії та спеціальні проблеми філософії фізики, психології, комп'ютерного навчання. На думку С., не існує якихось особливих філософських методів, принципово відмінних від методів спеціальних наук. Проблема стає філософською тільки в силу її фундаментального значення для даної дисципліни або через її парадоксальність. С. належать важливі результати у дослідженні проблем філософії мови, психолінгвістики, логічних та концептуальних основ теорії вимірювання, використання комп'ютерних засобів у навчанні.

[br]

Осн. тв.: "Дослідження з методології та основ науки..." (1969); "Прабабілістична метафізика" (1974).

Козельський, Яків Павлович (1728, с. Келеберда, Черкащина - 1795) - укр. філософ-просвітник. Навчався в КМА (1744 - 1750), в Петербурзькій академічній гімназії та ун-ті; перебував на військовій службі, викладав у артилерійському інженерному корпусі; служив у Сенаті. В 1770 - 1780 рр. - в Малоросійській колегії в м. Глухові. Проблеми теоретичної філософії розглядаються ним на ґрунті філософії Вольфа, питання ж соціальної філософії та моралі аналізуються під впливом Руссо, Монтеск'є, Гельвеція. Філософія, за К., це "генеральне пізнання про речі і справи людські"; вона узагальнює результати пізнання, одержані конкретними науками, не збігаючись разом з тим із жодною з них. Звертаючись до природного плину речей, філософія відрізняється також від теології, спрямованої на справи Божі. Філософія розподіляється на теоретичну і практичну. Якщо практична філософія містить виклад правил доброчесності, за якими людина повинна діяти, то теоретична філософія спрямована на вивчення істин, на яких ця доброчесність ґрунтується. Теоретична філософія складається: з логіки, що своїм предметом має три "сили" душі - здатність утворювати поняття, судження та умовивід, які слугують досягненню істини; з метафізики, до якої входять онтологія - наука "про річ та її причинності", психологія - наука про дух, чи про душу. Дух, або душа, на відміну від матеріальних речей, характеризуються притаманною їм волею і розумом. Дух буває "конечний" - це людська душа, і "нескінченний" - це Бог. В основу соціальної філософії покладено ідеї "природного права" та "суспільної угоди", які розробляються в межах практичної філософії (юриспруденція і право). Практична філософія покликана обґрунтувати шляхи досягнення форм правління, якими, на думку К., є республіка, де править виборний сенат, та конституційна монархія. Досягти справедливого стану можливо - у відповідності з духом просвітницької програми - через поширення освіти і виховання (універсального засобу для подолання різних вад і конфліктів у суспільстві). З цим, зокрема, пов'язані педагогічні ідеї К., що стосуються поєднання теорії з практикою в процесі навчання. їх обґрунтування та виклад здійснено в підручниках "Арифметичні твердження" та "Механічні твердження" (1764).